Вороньківський навчально-виховний комплекс ім. О.Д.Перелета Чорнухинської районної ради Полтавської обл.

Меню

Випадкове фото

Погода
Погода в Україні

Увага!

Моя країна – Україна.

Я нею змалечку горджусь.

Мій рідний край – чарівна Полтавщина

До неї серцем я горнусь.

Лани пшеничні, сині далі,

Полтавський край – чарівна сторона,

Тут пісня Чураївни прозвучала,

Козацька шабля волю принесла.

І звідси у світи далекі

Летіла мудрість з вуст Сковороди.

Сюди щороку повертаються лелеки

На крилах щастя несучи.

Ця сторона таланти відкриває,

Дарує світу нові імена.

Тут справжній український дух витає,

На серці в кожного – весна.

Горджусь тобою я, полтавський краю,

І відкриваю істини щодня.

Тут я живу, навчаюся, зростаю,

Тут рідний дім, моїх батьків земля.

                Коваль Олександр.


У білопіннім мареві садів,

У пахощах любистку і барвінку

Стоїть село в долині край ріки,

Немов в вінку усміхнена вкраїнка.

 

Моє село… Лелека на стовпі,

Криниця – де вода джерельно чиста

Й сусіди  добрі, чесні трударі

І пісня матері задумливо врочиста.

 

Моя земля, мій отчий край,

Политий потом, скроплений сльозами,

Куди б мене стежина не вела

Та я з тобою, краю мій коханий.

 

Ви, найрідніші в світі Вороньки,

Що пахнете дощами і хлібами,

 Антонівками стиглими в саду

І славитеся добрими ділами.

 

Я бачу вас крізь глибину століть,

 В майбутнє зазираю

І вірю, що вам вічно жить,

Ростить дітей і славитись піснями.

                            Рубцов Володимир


Посвята Сковороді

 

Хтось   сіє хліб,

Хтось садить сад зелений,

Хтось землю рідну захища.

Для тебе  ж  доля вибрала знамено,

Дорогу без початку і кінця.

Ти в мандри йшов піднесено і гордо,

Ніс людям свої думи і знання,

Тобі миліш була проста сопілка,

Ніж царська ласка дорога.

Перед тобою приклонялись трави,

Схиляли голови мужі і простаки.

Твої вуста глаголили про правду,

Про щастя і про долю навіки.

Ти вірив Богу, не цурався слова,

Садив свій сад божественних пісень,

Щоб потім розмаїто, веселково

Той сад піднявся до небес,

Щоб з нього ми черпали мудрість,

Щоб у  наших душах ти воскрес.

 

 

 

 

                                                                 Рубцов Володимир

                                                                 Учень 8 класу Вороньківського НВК




Поромайнуло літо,

Наступила осінь,

У берізок стали

Золотаві коси.

Клени і осики пурпуром палають,

А дуби могутні мовчки лиш зітхають.

Шипшина край лісу одягла намисто,

Наче наречена у вінку барвистім.

Терен синьооко підморгнув ялинці,

Що стоїть і досі в зеленій хустинці.

Лиш чаклунка осінь тихо так зітхає,

Золотаві коси вітер розвіває.

                       Рубцов Володимир



Осипалось листя із кленів, берізки в задумі стоять

І тільки одні хризантеми красою мене полонять.

Вони нагадали про літо, про запах п’янких матіол,

Про сонце і лагідний вітер, тепло твоїх мужніх долонь.



 



Селу Гайки  присвячується
                                     Блоха Таня
 
 
Ось тут колись
Лунав дитячий крик,
Топтали ноги спориші зелені,
А восени весілля передзвін
Котився від оселі до оселі.
Тут хлібороб з натруджених долонь
Засіював зерном святу землицю,
Щоб рід його могутній і міцний
Довіку тут, на цій землі селився.
Та йшли роки, губилися в імлі,
Неслися наче коні невловимі
Останній хлібороб покинув рідний дім,
Він із землею тут навіки поріднився.
Де ти село?  Що тут колись цвіло,
Піснями заливалось,
Сміялось і ридало.
Твої двори тернами заросли.
Я вас запитую:
Чому так сталось?
Чому ніхто руки не простягнув
І не зберіг всі батьківські святині.
Невже тепер подавшися в світи
Забули ви маленьку Батьківщину.
Чи вас не кличе батьківський поріг?
Не манять прадідів святі могили?
Скажіть мені на милість і самі собі -
Чи землю цю по - справжньому любили?
 
 
 
 
Тисячоліттю села Городище присвячується
                    Блоха Таня
 
 
В долині серед верб плакучих,
Де влітку пахнуть чебреці,
Село лежить, як та перлина,
Всміхаючись тобі й мені.
 
Хати біленькі і садочки.
Моя земля, мій батьківський поргі.
І дивляться на нас
Зажурено і мовчки
Двори, яких давно вже не мели.
 
Спливають роки у бурхливім вирі,
Несе людей життєва течія,
А ти стоїш, село моє єдине,
Моя земля, на всі віки одна.
 
І вірю я, що схаменуться люди,
Тут завирує гомінке життя,
Всміхнеться Многа,
Загуркоче Удай.
Село моє знов прийде до життя.
 
 
 
Новонароджена діброва
    Голуб Руслан, учень 11 класу
Багата земля на Вкраїні,
Родючі і щедрі поля.
Не лише жита і пшениці –
Таланти тут родить земля.
   І гідних людей в нас багато –
   Земля наша щедра завжди.
   Ми в жовтні зібрались на свято
  В Чорнухи до Сковороди.
Великий учитель – філософ
У нашому краї зростав.
Він мудрості зерна добірні
У спадок всім нам передав.
   І скарби цих перлів безцінних
   народ мій у серці зберіг,
   бо мудрість до мудрості лине
   і кличе до дальніх доріг.
І вдячні нащадки шанують
Достойних Вкраїни синів:
І ось у жовтневу суботу
Дубовий гайок зашумів.
    Хоч триста вже років минуло –
    На серце лягає журба –
    Слова його ми пам’ятаєм:
   „Душа моя – це єсть верба”.
Ці триста дубів молоденьких,
Як триста минулих років,
Немає вже з нами поета
Та всі їх між нас він прожив.
   Хоч я і не був на роздоллі
   Й не бачив посадки тієї
   Та серцем своїм мимоволі
   Й думками я був на алеї.
І дуба свого корінного,
Хоч подумки та посадив
І виросте дуб той, як кремінь,
Як серце Сковороди.
---------------------------------------------------------------------------

сторінка 1 | сторінка 2
Ласкаво просимо

00:58
Неділя 16.12.2018 р.

Меню користувача
Неділя
16.12.2018
00:58


Логін:
Пароль:

Свята України
Праздники Украины

Онлайн

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Автор сайту: Заєць Валентина Григорівна.
Вся інформація розміщена на даному сайті належить Вороньківському НВК (с. Вороньки Чорнухинського р-н, Полтавської області).