Вороньківський навчально-виховний комплекс ім. О.Д.Перелета Чорнухинської районної ради Полтавської обл.

Меню

Випадкове фото

Погода
Погода в Україні

Увага!

Поезія учня 11 класу 
Голуба Руслана
Вороньки

Мій рідний край, моє село!

Моя маленька Батьківщина.

В тобі і спокій, і тепло.

У Всесвіті ― одна єдина!

Край мальовничий, чарівний…

Немає більш такого краю,

Хто побував в моїм селі ―

Пригубив смак самого раю.

Ліси, і річка, і поля,

Цілющі чарівні джерела

І соловейки у садах…

Усе оце ― душі поема.

І описать не в змозі я

Словами всі твої принади,

Та розповісти хочу Вам

Легенду Панського я саду.

У тім саду могутній дуб

Зростав вже не одне століття,

Багато що розповісти могло його розкішне віття…

Не менше п'ятисот разів

Він одягав зелене вбрання

І першим на горі стрічав

Із радістю схід сонця зрання.

Багато горя бачив він,

Був свідком сліз і мук Людини,

Бо катували там пани

Кріпачок, кріпаків щоднини.

Підвішували до гілок,

На дибах, гаках розпинали,

Розпорювали животи,

Нагаями полосували.
На запах крові уночі
Нечисті сили прилітали.
Проклятим дуба нарекли
І кляте місце обминали.

Не витримав і дуб старий

Тих зойків, крові і страждання.

Боліло і йому, коли

Навкруг лиш зло, з людей знущання.

Верхівка стала усихать

І стовбур дуплами покрився.

Аж п'ятеро людей могло

В дуплі у нижнім розміститься.

А кажуть ще, у Вороньках

Були і славнії часи:

В свій полк козаків набирав

Під дубом Кривоніс Максим.

І наші хлопці подались

На бій із шляхтою тоді.

Клялися кров'ю полягти

Або в бою перемогти.

І найвідоміший Кобзар

Під дубом нашимспочивав.

„ Тече вода з – під явора…”

Про Многу нашу написав.

Та пролетіли вже часи,

Відходила убогість в даль.

Піснями, радістю людською

Наповнювалась синя даль.

Проклятий дуб збирав людей

В години радісні й негоду.

Багато таємниць він знав,

Улюбленцем він був народу.

Та сталось так ― згорів наш дуб.

За ніч одну його не стало

Як серце Данко для людей

Вогнем гілля його палало.

Не стало дуба… Та лишивсь

У споминах людей той образ.

А ще!.. У Панськім тім саду

Сини його зростають гордо.

Яка чекає доля їх,

На нашій славні Батьківщині?

Побачать що вони в наш час?

Від нас залежить це віднині!

Прометей

Жив на світі титан,

Звався він Прометей

Добросердний він був

І любив він людей.

Нерозумний, безсилий

Рід людський був, слабкий.

Гинув він від хвороб,

Потерпав від стихій.

Будувати житло,

Приручати коней,

Інших диких тварин,

Научив Прометей.

І заради людей

Зевса він обдурив :

Обмотав він кістки,

Жиром він їх накрив.

Гарне м'ясо смачне

В шкуру він замотав,

Зевсу мудрому сам

Вибір пропонував :

„ Батьку мудрий наш ти!

Подивись, Зевсе, сам.

Те, що вибереш ти,

Те і буде богам”.

Помиливсь мудрий Зевс ―

Більшу купу узяв.

В жертву лише кістки

Люд приносити став.

І розгнівався Зевс!

Відібрав у людей

Він вогонь. Та його повернув Прометей.

Зевс до скелі його

Наказав прикувати

І орлові звелів

В Прометея печінку клювать.

Не скоривсь Прометей

Мужньо муки терпів

Через тисячу літ

Зевс його лиш звільнив.

І Геракл поскидав

Пута з нього сталеві,

Та лишилось кільце

На руці в Прометея.

І на згадку з тих пір

Про подвиг безсмертний

Люди носять на пальцях

Каблучки і персні.

Бджолине життя

В один із днів чудових,

В один із літніх днів

Прийшло у вулик свято ―

поповнення у нім.

Та бджілка – трудівниця!

Із перших днів життя

Гулять їмне годиться,

Їй праця до лиця.

Її завдання перше ―

Колиски готувать

І діток колихати,

Царицю годувать.

А потім ― харч приймати,

Заносити у дім,

В нім соти прибирати

Та лад тримати в нім.

Лише чотири тижні

З народження пройшло,

Та половини віку

Неначе й не було.

Уже доросла бджілка,

Їй можна політать!

Та нелегке завдання ―

Швидкий політ тримать,

І бджілка покружляла

Над вуликом своїм,

Політ запам'ятала

Та й повернулась в дім.

Лише із плином часу

Наважиться вона

Подалі відлетіти

І принесе нектар…

Життя її коротке,

Та все вона встига,

Нам ліки виробляє :

Віск, прополіс, перга.

До вулика приносить

Солодкий мед, нектар.

Продукти бджолівництва ―

безцінний Божий дар.

Нехай літають бджілки,

Запилюють квітки,

Щоб у садах рясніли

Нам фруктами гілки!

Бджілка і джміль

Байка

У зеленому садочку,

У тихенькому куточку,

Серед квітів і трави

Бджілка з джмеликом жили.

― Ось давай, подруго мила,

Закружляєм у танку,

Погуляєм, поспіваєм, ―

Джмелик мову вів таку.

― Ти літаєш, мед збираєш

від світанку до темна.

Я ж у танці все міркую :

Доля в тебе щось сумна!

Без веселощів живеш ти,

Без пісень і без розваг,

Відпочинь зі мною, бджілко,

Сядь, подруго, на квітках!

Джмелик так гудів до бджілки,

Розважаючись в садку.

Бджілка ж тихо працювала,

Мову чуючи таку.

В бджілки літо промайнуло

У турботі і труді.

Ну а джмелик веселився,

Радо пісеньку гудів.

Так і осінь наступила,

А за нею і зима…

Бджілка в вулику мед їла,

Хатки в джмелика нема.

Холод, голод, сніг та вітер

Довго він терпіть не зміг.

І до вулика постукав :

„ Пусти, бджілко, на поріг”.

Бджілка двері відчинила,

В вулик гостя запросила,

Хлібом – медом пригостила,

Теплим чаєм напоїла.

― Ти пробач мені, подруго,

зрозумів, що не правий,

Був я не надійним другом,

Але ти мені повір :

― Більш не буду лінуватись,

Влітку буду працювати,

Щоб у затишку, в оселі,

У достатку зимувать.

Бджілка джмеля пожаліла

І дала йому ще шанс.

Та боронь ти, Боже милий,

Від таких джмелів всіх нас.

---------------------------------------------------------------------------

сторінка 1 | сторінка 2
Ласкаво просимо

04:51
П`ятниця 22.06.2018 р.

Меню користувача
П`ятниця
22.06.2018
04:51


Логін:
Пароль:

Свята України
Праздники Украины

Онлайн

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Автор сайту: Заєць Валентина Григорівна.
Вся інформація розміщена на даному сайті належить Вороньківському НВК (с. Вороньки Чорнухинського р-н, Полтавської області).